Словеньскы Выходняре або войводиньскы Руснаци ? - kóло выданя книжок выдавательства Валал

Trome braca і Kvaśna kňižka суть дві книжкы, котры в року 2010 выдало Выходнярске здружене Валал. Цілём здружіня є тым способом вказати людям на Словеньску як бісідуют Руснаци (так они себе называють) сербскый Войводинї. Перша книжка Trome braca є выбер з роботы етноґрафа В. Гнатюка, котрый зберал матеріал во Войводинї в року 1897 . Друга книжка Kvaśna kňižka зась вказує якый є теперь язык Руснакох во Войводинї. Автор, Іван Медеши, є молодый писатель з Руского Керестура в сербской Войводинї. Тото суть першы дві книжкы, котры здружіня выдало, але рихтують ся і далшы. В книжках ся але вказує єдна думка, котра мі псує пасію з книжок. Думам теперь управы і познамкы од редакції. Автор нима сам себе бере як арбітера ідентіты войводиньскых Руснаків і сам піше „pobludzenost dijaspori Vichodoslovakoch“, ktorí „ňevijavuju še jak Slovjaci, ale jak Rusnaci, a identifikuju še s Ukrajincami abo Rusinami, abo še i trimja za coš calkom okremne. A našu bešedu nazivaju „ruska“ (!) Ośvic jich, Bože. “Думам, же то суть нещастны і не барз обєктівны інвектівы. Тоты ся потім дале опакують і на сторінках здружіня - http://ilonas.net/valal.

Крем іншого здружене хоче помочі діаспорї придунайскых Выходословáков выйти з културной ізолації і народной дезорьєнтації. З позіції екзістенції простой історічной правды дефінує ідентіту войводиньскых Руснакох як словеньску. Робить так без того, жебы думал і вывоя, котрым комуніта перешла в новій домовинї за скоро тристо років, што там уж жыє. Тот быв цалком інакшый як вывой на выходї Словеньска. Автор ся в книжки Іванa Медешиго подобно нещастно снажыть вытиснути вывой языка войводиньскых Руснаків а з книжки дестілує сербске і україньске слова і на їx місце давать земпліньска слова.

Войводиньскы Руснаци жыють главно в історічной области Бачка і Срем. Културным центром є Рускі Керестур, котрый мат 6 000 жытелїв, котры ся звекша поважують за Руснакох. Другым центром є Коцур. До Бачки пришли першы Руснаци уж в 30. роках 18.стороча. На зачатку 40. роков ту так жыло десять родин. Од року 1746 ся почали стяговати до порожнёго села Велкі Керестур. Верьхность была спокійна, та в януара 1751 з нима зробила догоду о обываню Керестуру двома стовками родин. В догодї было спомянуте право на особну слободу і ґрекокатолицьку віру. Документ быв дачім такым як основной листянов русиньской комуніты в Бачки. Тото было імпулзом про далшых ґрекокатоликів з выходного Словеньска. Керестур ся помалы звекшовав і было треба нове село. Такым селом ся став Коцур, о котрым была зробена догода з ґрекокатоликами зо Словеньска в маю 1763.

Жебы сьме поняли яка є сітуація теперь треба думати і тім як была в 18.сторочу, коли ґрекокатолици зо Словеньска найвеце одходили. Ґрекокатолицькы священици в половині 18. стороча гварили о жупах Шаріш, Земплін і Спіш, же суть руське і хотїли жебы были частёв ужгородьскогo Русскогo округу. Тото підпоровало і єпіскопство в Пряшові, котре в року 1750 перешло на урядованя в рускім діалекту. Як ґрекокатолици одходили до Войводинї та знали, же їx віра є руська а далшы історічный зміны, котры перебігнули в їx роднім краю ся їx уж напрямо недоткнули і ани невпливали на формуваня їx народной ідентіты.

На Словеньску пришло в далшых роках ку народному оброджіню Словаків, ку котрому ся пригласили і люде на выходї Словеньска. Ідеї Віктора Двортсака, котрый в року 1918 (с міцнов мадярьсков підпоров) гварив, же выходны Словаци суть словяцким а не словеньскым народом а зо стредословеньскым а западословеньскым обывательством несуть єдным народом, небыла людми прията. В наслїдуючіх десятьрочах ся Выходняре вецей зближыли с остатнїма Словаками а списовну словенчіну, котра била положена на основі стредословеньского діалекту прияли за свою. Выходословеньскый діалект фурт вецей мізнув а люде ся і догваряли списовным языком.

Про люди котры пішли до Войводинї, была сітуація кус інакша. Народне оброджіня Словаків на Словеньску на ніг нияк немало вплив і на новій земли ся одперали споїти зо Словаками, котры там пішли з іншых части Словеньска (напр. словеньскыми евангеліками зо середнёго Словеньска, котры ся пристяговали до другых сел). Подобно як у Русинів на Словеньску є і там велика діскузія коло прибузности ку Українцём і ку україньскому языку, але языковы граніцї речі войводиньскых Руснакох ку списовной словенчіны і Словакам были фурт ясно розумляны На роздїл од обывателёх выходного Словеньска у ніг была міцна потреба вказати же суть іншы і хотять гварити своїм языком, нелем устно але і в писаной формі.Од року 1923 є офіціално кодіфікована тзв. панонска русинчіна, котрой заклад творить земпліньскый і шарішскый діалект. Тым є інша од тзв. карпатьскый русінчіны, котра є кодіфікована на Словеньску.

Можеме повісти, же панонска русинчіна є прикладом вынятково успішного микроязыка. Великов міров ку тому допомогла мултікултурна а мултіязыкова Войводина, де єсть 6 урядных языків. Русинчіна ся ужывать як літерарный язык, учіть ся на школах. Парадоксом єсть, же панонска русинчіна ся своїм вывоём посунула од діалекту словеньского на выход а вецей ся ближить україньскому языку На другой странї карпатьска русинчіна (кодіфікована на Словеньску), котра была даколи менше подобна до списовной словенчіны як панонска русинчіна, фурт вецей тратить зо автентічности а вецей ся ближить списовный словенчіны.
Утриманя автентічности русинчіни буде в далшых роках барз тяжке, як во Войводинї так і на Словеньску і далшых штатох, де люде так бісідуют. Днеська є барз тяжко дакого мотівовати, жебы ся учів русиньскый язык. Уж теперь є велика ґрупа Русинів, котры ся хвалабогу ку Русином гласять, але по русиньскы ани небісїдуют, а не жебы по русиньскы знали іщі писати або чітати. Вопросы народной ідентіты а так само діскузію о языковой чістоти бы єм оxабил на люди, котры в серединї русиньской комуніты скуточно жыють. Далшы звады зробены і прес умелу аґітацію з позіції мімо комуніту може скорей ускорити асімілації з майорітной народностёв.